вівторок, 1 грудня 2020 р.


СКАЖЕМО СНІДУ - НІ !!!
СНІД – ЧУМА ХХІ СТОЛІТТЯ 
Вроздріб – літери звичні, а разом,
 В людських долях лишаючи слід, 
Творять слово, приречене часом, 
У смертельному вироку – СНІД.

 Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається у всьому світі щорічно 1 грудня. В цей день в 1988 році відбулася зустріч міністрів охорони здоров'я всіх країн, на якій вперше прозвучав заклик бути соціально терпимими і сприяти поширенню інформації про ВІЛ / СНІД. Ця страшна хвороба вже отримала назву «чуми XXI століття», від неї немає ліків, її етимологія невідома, а
ризик зараження дуже великий. Вперше синдром імунодефіциту був зафіксований в США 5 червня 1981 року Американським центром контролю над захворюваннями. З тих пір епідемія поширилася на більшу частину земної кулі. Тисячі людей щороку гинуть від СНІДу, і поки ніхто не знає, як боротися з цією хворобою. Єдиним дієвим заходом, мабуть, є інформування громадськості про шляхи зараження і способи профілактики вірусу. Але в наш час звикли вважати людей хворих на СНІД- пияками, наркоманами, людьми з розпустним статевим життям, гомосексуалістами… Це все звісно так, але давайте подивимось на цю проблему з іншої сторони. ВІЛ та СНІД можна отримати зовсім іншими шляхами: - від ВІЛ-позитивної матері дитині — під час вагітності, пологів та годування груддю. - Також можна заразитись у салонах краси. Будь-які інструменти, які багаторазово використовують для ін’єкцій, пірсингу, татуювання, можуть стати причиною інфікування. Також багато було випадків, коли лікарі заражались від пацієнтів під час оперування. І не одноразово ми чули про випадки аварій, після яких у людей виникав СНІД, ось як наприклад описано у книзі Світлани Талан «Коли ти поруч». Книга розповідає нам історію життя молодої дівчини Дарини, яка у розквіті сил дізнається, що хвора на СНІД. Заразилася вона під час аварії, коли надавала першу допомогу потерпілим. З однієї сторони вона рятувала життя іншим, а з другої – не змогла врятувати своє. Найтрагічнішим є те, що від неї відвернулися найрідніші люди – батьки, друзі, коханий та колеги по роботі. Кожен з нас знає, якою важливою є турбота близьких людей, коли ми хворіємо. Їхнє тепло та підтримка надають сили боротися з недугою. А Даша залишається сам на сам зі своїм діагнозом, який в перші дні звучав як смертельний вирок. При будь-яких обставинах слід пам’ятати, що СНІД – це лише діагноз, а не смертельний вирок. Що "всі ми ходимо під Богом і ніколи не знаємо, в який момент нам доведеться залишити цей світ". Ця хвороба вражає тіло, але не душу. Тому не слід відвертатися від ВІЛ-інфікованих лише через те, що вони такі. Дарина своїм прикладом показує, що не треба втрачати надії і продовжувати жити далі, бо світ не без добрих людей. Дівчина вирішує допомагати іншим – таким же хворим як і сама. Дарувати їм свою любов, ділитися теплом і багатством своєї душі, виконувати їхні бажання, проживати з ними останні хвилини життя.
                                                                                     

Немає коментарів:

Дописати коментар